До ювілею письменниці Любові Пономаренко вийшла друком збірка «Душа на гілочці ліщини»

Любов Пономаренко – одна з яскравих і самобутніх українських письменниць, неперевершений майстер неоімпресіоністської новели. Її проза – це проза вразливого і зрячого серця, проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. Це диво української новелістики. У творчому доробку має низку авторських видань: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав’ярні самотніх душ», «Помри зі мною», «Портрет жінки у профіль з рушницею», «Синє яблуко для Ілонки», «Нехворощ».

Напередодні ювілею неординарної письменниці у львівській літературній агенції «Піраміда» побачила світ чергова збірка вибраних творів «Душа на гілочці ліщини», до якої увійшли нові й найкращі новели та рання містична повість «На срібному човні».

Відкриває книгу дослідження літературознавиці Наталії Філоненко, яка зазначає, що надзвичайна ощадливість письменниці у висловленні зробила з неї неперевершену майстриню словесної деталі, що нагадує точність мазка художника; що проблематика епіки її текстів наскрізно екзистенційна, а її химерна проза близька до творів Ґабрієля Ґарсії Маркеса.

Любов Пономаренко цікавить тотальна самотність людини, тож у багатьох творах авторка робить акцент на зображенні внутрішнього світу своїх героїв та найменших порухів їхньої душі. Слово її насичене і водночас прозоре, душевне, правдиве, воно – від рідної землі.

В одній із журналістських публікацій зазначено, що Любов Пономаренко − музикант у літературі, який грає на струнах читацьких уяви й душі. Вона робить це так віртуозно, що потім струни ще довго вібрують, не можуть знайти спокою. Характерна риса творчості Любові Петрівни − загадковість сюжету. Фрази, сюжети, відчуття переповнюють, ховаються, щоб потім виникнути ніби нізвідки. Мозаїка образів дає можливість самому читачеві складати калейдоскоп. Її книги хочеться читати й перечитувати. Деякі сюжети творів Любові Пономаренко просто приголомшують, окремі герої шокують свідомість, а таємнича недомовленість дає роботу думці читача.

В українській літературі є поняття «химерна проза». Ніхто до цього часу не зміг дати чіткого визначення, що це таке, але всі впізнають її безпомилково – інтуїтивно. Так, багато прозових творів Любові Пономаренко можна назвати химерними. Це історії доль – іноді детективні, іноді трагічні, але завжди з настроєвістю, яку в народі називають «мурахи – спиною».

Проза Любові Пономаренко відповідає світовим взірцям символіко-психологічного письма і не залишить байдужим сучасного читача.