170 років від дня народження краєзнавця Михайла Олеховського

Народився він 1855 року у Кременчуці.

Після закінчення природничого відділу фізико-математичного факультету Одеського університету здобув ступінь кандидата природничих наук.

Свою трудову діяльність у Полтаві розпочав наприкінці 80-х років ХIХ ст. у статистичному бюро губернського земства.

У 1891 році був обраний за конкурсом завідувачем новоствореного Природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), який очолював до 1909 року. Заснування закладу стало визначальною ознакою розвитку краєзнавства, одного із наймогутніших центрів художньої культури українців, виявлення й утвердження національних особливостей, ментальності.

Михайло Олеховський присвятив своє подальше життя самовідданій праці розвитку і збереження народної традиції на Полтавщині. Михайло Олександрович вперше склав та видав каталог колекції музею, займався описом колекцій, створенням експозицій, працював у комісії з побудови першого водогону в Полтаві, сприяв розвитку шовківництва, був ініціатором так званих «пояснювальних читань» для вчителів із природознавства, етнографії, сільського господарства, археології. Брав участь у багатьох експедиціях з природничо-історичних досліджень Полтавської губернії. Організовував та брав участь у проведенні екскурсій Полтавщиною з вивчення ґрунтів, степової рослинності та фольклористики. Ініціював створення Ботанічного саду та Петровського парку в Полтаві.

Був членом Полтавського сільськогосподарського товариства, економічної ради Полтавського губернського земства, Полтавського гуртка любителів фізико-математичних наук, редколегії журналу «Хуторянин».

Через тяжку хворобу у середині 1909 року М.О. Олеховський залишає роботу, так і не здійснивши всіх своїх задумів. Помер Михайло Олеховський 11 грудня 1909 року на 55 році життя. У некролозі, надрукованому в газеті «Киевские вести» (від 21 грудня 1909 р.) зазначалося: «Полтава втратила одного з кращих своїх людей... Як багато своєї праці, своєї живої душі вклав він у рідну йому земську справу, на користь рідного краю, тісний і близький зв’язок з яким він завжди відчував…»